- парк „Веселі Боковеньки”;

- „Чорноліський заказник”;

- Онуфріївський парк;

- музей-заповідник І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) „Хутір Надія”

- Деріївський зоологічний заказник;

- заказник орнітологічний „Редьчине”;

- ботанічний заказник державного значення „Богданівська балка”.

Напрямок руху по маршруту: с.Миколаївка Кіровоградського району - с.Фрунзе Бобринецького району - с.Іванівка Долинського району - смт Онуфріївка - с.Деріївка Онуфріївського району - Знам’янський район - Олександрівський район.

Опис маршруту: На території області розташовано 7 парків – пам’ятників садово-паркового мистецтва кінця ХІХ ст., 42 заказники, 30 заповідних урочищ. Для огляду пропонується: „Веселі Боковеньки”, парк кін. ХІХ ст., площа – 109 га, 800 видів деревинно-чагарникових порід (с.Іванівка, Долинський район); „Чорноліський заказник”, площа – 8 тис. га, берестувате болото-озеро (Знам’янський район); Онуфріївський парк, пам’ятник садово-наукового мистецтва, кін. ХІХ ст. (смт Онуфріївка); „Хутір Надія”, парк кін. ХІХ ст., ставок, цілинні галявини, вікові дуби (с.Миколаївка, Кіровоградський район); Деріївський зоологічний заказник, затока р.Дніпро з багатою орнітофауною (с.Деріївка, Онуфріївський раной); „Редьчине”, заказник орнітологічний, проживає велика кількість птахів занесених до Червоної книги (Кримчанське лісництво, Олександрівський район); „Богданівська балка”, ботанічний заказник державного значення з рідкісною флорою та фауною (с.Фрунзе, Бобринецький район).

І день:

• Музейно-природний заповідник “Батьківщина Карпенка-Карого” та ландшафтно-орнітологічний заказник “Карпенків Край” (с.Арсенівка Новомиргородського району);

• Заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) „Хутір Надія” (с. Миколаївка Кіровоградського району);

• Кіровоградський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького (м. Кропивницький).

ІІ день:

• Музей історії села Мар’янівки (село Мар’янівка Бобринецького району);

• Будівлі, пов’язані з перебуванням М.Л. Кропивницького та братів Тобілевичів (м. Бобринець);

• Меморіальний музей М.Л. Кропивницького (м. Кропивницький);

• Літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого (м. Кропивницький).

Протяжність: 2 дні

І день:

с.Арсенівка Новомиргородського району – с.Миколаївка Кіровоградського району– м. Кропивницький

ІІ день:

м.Бобринець –м.Кропивницький

Музейно-природний заповідник “Батьківщина Карпенка-Карого” та ландшафтно-орнітологічний заказник “Карпенків Край” (село Арсенівка Новомиргородського району)

Біля села Арсенівки Новомиргородського району та села Мар’ївки Маловисківського району розташований ландшафтний заказник „Карпенків край”. Ця місцевість – батьківщина класика української літератури І.К. Карпенка-Карого.

На садибі, де стояла хата Карпа Тобілевича в Арсенівці у 1995 році встановлено пам’ятний знак і прийнято рішення про створення меморіального музею І.К. Карпенка-Карого.

Широко відомий за межами країни мальовничий куточок Кіровоградщини – хутір “Надія”, де знаходиться музей-заповідник І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого), відомого класика української драматургії, уславленого актора і театрального діяча. Тут з 1886 до 1907 року видатним драматургом написано одинадцять п’єс, серед них – кращі свої комедії “Сто тисяч” і “Хазяїн”, історичну драму “Сава Чалий” та інші, що входять до золотого фонду вітчизняної класики.

Завітайте до будинку, збудованого Іваном Карповичем, де в кімнатах практично відновлено інтер’єр тих часів, відвідайте музей, у залах якого можна ознайомитися з життєвим шляхом корифеїв українського театру.

Ідея мати у Єлисаветграді театр визріла у надрах громадськості міста після відміни кріпосного права, та з виникненням аматорського гуртка професійного рівня під орудою М.Л. Кропивницького та І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого). У 1865 році інженер-полковник Г.В Трамбицький купив у міського управління ділянку землі. На якій збудував Зимовий театр. Офіційне відкриття відбулось 1867 року.

До виходу на драматичне і театральне поле М.Кропивницького та його співвітчизників – П.Саксаганського, М Садовського, М. Заньковецької, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, - Україна не мала професійного театру, а драматургія була явищем спонтанним і займала скромне місце у літературній продукції. Головним чином, завдяки цій славній плеяді український театр і драматургія піднялись на нечувану до того височінь і заслужено стали в ряду неминущих здобутків національної культури.

Перша трупа М.Кропивницького 27 жовтня 1882 року виставою „Наталка Полтавка” І.Котляревського започаткувала український реалістичний професійний театр.

ІІ день:

Музей розташовано на відстані 72 км від обласного центру.

Рік створення 1978. Уродженцями села Мар’янівки є видатний радянський актор, народний артист СРСР Іван Олександрович Мар’яненко (Петлюшенко) (1878 - 1962) – племінник засновника українського реалістичного професійного театру М.Л. Кропивницького. Значна частина експозиції музею історії с. Мар’янівки присвячена І.О.Мар’яненку: представлено особисті речі, одяг, фотографії, театральні афіші, книги, газети, журнали тощо.

Музей був створений у 1959 році відомим вчителем, краєзнавцем, письменником Миколою Смоленчуком, як музейна кімната, присвячена корифеям українського професійного театру, так як в Бобринці під час перебування в ньому Марка Кропивницького та братів Тобілевичів був створений перший аматорський театральний гурток, в якому ставилися спектаклі українських драматургів. Нині музейна кімната переросла у повноцінний районний музей, який налічує 4 експозиційні зали, що розповідають про історичне, культурне минуле та сучасне Бобринеччини.

Центральне місце в експозиції займає експозиція, присвячена корифеям українського професійного театру М.Л.Кропивницькому, І.К.Тобілевичу (Карпенку-Карому), І.О.Мар’яненку, М.І.Сочеванову, М.Садовському, П.Саксаганському та М.Садовській-Барілотті.

В музеї є книги з дарчими написами від І.О.Мар’яненка, фотографії, стенди з фото І.О.Мар’яненка в ролях, його вітальна телеграма на відкриття музею, особисті сорочка, пояс та письмовий набір.

Стенд з фотографіями Миколи Івановича Сочеванова в родинному колі та з бандурою, його листи до музею, вирізки з преси, портрети актора. Стенд з фотографіями Миколи Садовського, портрет та фрагменти з вистави за його участю. Стенд з фото, що розповідають про творчий шлях Панаса Сакса ганського (фото в ролях, групові фото з акторами). Стенд з фото І.К.Тобілевича (портрет, фото з братами та А.І.Міхалевичем в ролях). Стенд, присвячений сім’ї М.Л.Кропивницького, початку творчої діяльності, фото в ролях, листівки-анонси спектаклів трупи М.Л. Кропивницького.

Також фото будинків, пов’язаних з перебуванням корифеїв у Бобринці. В експозиції виставлено книги різних авторів про корифеїв з дарчими написами авторів, копії фотографій корифеїв, вирізки з газет різних часів, що розповідають про митців.

У місті є сквер, якому до 125-річчя з дня народження М.Л.Кропивницького присвоєно його ім’я, у сквері споруджено погруддя Марку Кропивницькому та посаджено 125 дубів, які занесено до списку об’єктів ЮНЕСКО.

А також Свято-Миколаївська церква, пам’ятка історії 1828 року, в якій у церковному хорі співали І. Тобілевич і М. Кропивницький. Церква діяла в усі часи і нині діюча (вул. Леніна, 57).

На звичайній вузькій вулиці Єлисаветграда з зовсім не поетичною назвою Болотяна стояв звичайний житловий будинок, в якому виношувалася ідея створення професійного українського театру.

Нині тут меморіальний музей Марка Лукича Кропивницького. Тут були написані перлини української драматургії „Доки сонце зійде роса очі виїсть”, „По ревізії”, „Глитай або ж Павук”, „Дві сім’ї”.

Меморіальний музей М.Л.Кропивницького було відкрито напередодні святкування 100-річчя театру корифеїв, у жовтні 1982 року. У шести залах музею представлено документи, фотографії, театральні афіші. Але гордістю музею є особисті речі корифея, які слугували йому ще при житті.

З-поміж інших у музеї зберігається багато родинних фотографій, які передав онук Марка Кропивницького – Ігор Кропивницький. В одному із залів музею представлена фотовиставка Ігора Кропивницького, адже в минулому він був відомим фотохудожником, проте не зважаючи на поважний вік, Ігор Олексійович активно співпрацює з музеєм.

У вересні 1995 року у місті Кропивницький відкрито літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого, що носить ім’я відомого драматурга, корифея українського професійного театру.

Музей став культурно-освітнім закладом, який пропагує кращі твори української літератури, знайомить широкі верстви населення з іменами відомих та маловідомих письменників, що народилися на Кіровоградщині.

Музей розміщено у меморіальному будинку, в якому драматург жив з родиною з 1872 по 1883 роки. Садиба Тобілевича була своєрідним осередком мистецького та громадсько-політичного життя міста. Будинок пам’ятає імена видатних діячів культури ІІ пол. ХІХ ст.

У фондах музею зберігається 11,12 тис. музейних предметів, серед яких фото різної тематики, документальні матеріали про родину І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича), твори драматурга, які виходили друком у різних видавництвах та в різні роки.

історико-архітектурний заповідник „Родина Раєвських”, народний музей історії села Розумівка, Свято-Хрестовоздвиженська церква – усипальниця родини Раєвських;

Олександрівський районний краєзнавчий музей

Протяжність: 1 день

місто Кіровоград – село Розумівка Олександрівського району – село Бовтишка Олександрівського району – смт Олександрівка - місто Кропивницький

Спорудження білокам’яної церкви розпочалось неподалік від місця, де колись була дерев’яна Богословська церква.

Спочатку церква являла собою усипальницю – пантеон у вигляді прямокутного однонефного храму з розмірами основного об’єму у плані 11х18 метрів, з невеликим і неосвітленим куполом у центрі, з порталом з 12 колон, поставлених у 2 ряди з боку головного входу. Колони – доричного ордеру, найдосконаліших пропорцій і бездоганного малюнку, кожна складена із семи збірних блоків, відлитих з чавуну.

У напівпідвальному приміщенні церкви облаштований склеп з чотирма похованнями. Центральним є поховання генерала кавалерії М.М. Раєвського - старшого (1771 – 1829, поруч знаходиться поховання онука генерала, що загинув у Сербії 20 серпня 1876 року від смертельного поранення турецькою кулею в голову. У склепі спочиває молодша дочка генерала, фрейліна Софія Миколаївна Раєвська (1806 - 1881). Одне поховання невідоме, і це на сьогодні найбільша таємниця усипальниці Раєвських. Єдиним архітектурним ансамблем, що поєднує поховання родини Раєвських, є мармурові пам’ятники тонкої роботи італійських майстрів у сквері біля усипальниці.

Музей відкрито у 1967 році у приміщенні Хрестовоздвиженської церкви – усипальниці родини Раєвських. Сьогодні в музеї зберігається близько 2 тис. предметів основного фонду, що розповідають про родину Раєвських, історію села Розумівка. Серед унікальних оригінальних предметів – бюст генерала М.М.Раєвського, знайдений у селі Бовтишці, фотографія родини Раєвських початку ХХ століття, картина на фанері „Прогулянка Булонським лісом” тощо.

• Новоукраїнський районний краєзнавчий музей

• Музей трудової слави в с.Комишувате

• Кам’яне плато “Ексампей” (с.Софіївка Новоукраїнського району)

• Музей історії села Кропивницьке

• Літературно-меморіальний музей І.К.Микитенка в с.Рівному

смт Новоукраїнка – с.Комишувате – с.Софіївка – с.Кропивницьке – кам’яне плато "Ексампей" – с.Рівне – смт Новоукраїнка

„Ексампей” або „Cвященні шляхи” - таку назву мала в часи Великої Скіфії територія між сучасним Кіровоградом та річкою Синюхою. Саме тут, у сакральному центрі Великої Скіфії, за свідченнями давньогрецького історика Геродота було головне святилище скіфів, від якого в усі кінці держави розходилися Священні Шляхи. В околицях сучасного села Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, біля витоку річки Ексапмею, стояв гігантський бронзовий казан – символ величі і непереможності Скіфії. Його Геродот причислив до найбільших див світу (2,5 м в діаметрі і вагою 2 тонни). Казан був виплавлений із наконечників стріл, які скіфи (біля 2 млн. чоловік) здали за наказом царя Арата у 5 ст. до н.е. А біля селища Глодоси Новоукраїнського району у 60-ті роки ХХ століття місцевим хлопчиком був знайдений один із найбагатших скіфських золотих скарбів України – так званий Глодоський скарб.

- МП « Неємія»,українсько-німецький фонд «Коло друзів Неємії».

- Приватна пивоварня « П’яний майстер».

Болгарська садиба у «Портних»

Ландшафний заказкик «Велика та мала скеля»

Вірменский дворик «у Аветісян»

Корейська дегустаційна садиба «Людмила»

Маршрут розповідає про технологію та традиції випікання хліба різними народами (українцями, вірменами, корейцями та німцями), які проживають на території села Протопопівки Олександрійського району.

На маршруті можна відвідати Свято сала.

Тривалість: 1 день.

Вид маршруту: комбінований (автобусний, пішохідний)

- Фортеця Св. Єлисавети;

- приміщення колишнього кавалерійського училища;

- обласний академічний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького;

- площа Б. Хмельницького;

- площа Дружби Народів;

- площа Кірова.

Протяжність: до 2 год

Схема маршруту: по місту Кіровограду

Опис маршруту: Оглядова екскурсія знайомить з історичним минулим краю, включає огляд пам’яток історії та культури міста: Фортеці Св. Елисавети, ансамблю кавалерійського училища, обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького; площ Б. Хмельницького, Дружби Народів, Кірова; інформує про стан промисловості, торгівлі, освіти, культури міста.

• Могила капітана війська Запорозького Сави Самодриги

• Хресто-Воздвиженський храм з мощами священомученика Миколи Іскрівського

• цілюще джерело священомученика Миколи Іскрівського та джерело святої великомучениці Параскеви П’ятниці

смт Петрове – с.Іскрівка – смт Петрове

Чудодійні властивості цієї місцевості здавна відомі не лише на території краю, а й далеко за його межами. Недарма сюди з’їжджаються люди з усієї України, щоб відвідати та вшанувати славетного козацького ватажка, капітана війська Запорізького Саву Чалого-Самодригу, могила якого знаходиться на околиці села Іскрівки, відчути на собі цілющі властивості джерела священномученика Миколи Іскрівського та Параскеви П’ятниці, помолитись за себе і близьких у Хресто-Воздвиженській церкві, заснованій на початку ХХ століття і просто відпочити від гамору великого міста у духовній оазі степового краю.

На місці злиття річок Інгулець і Жовтої, де знаходився зимівник козака Іскри, було засновано поселення Саморіна, яке згодом дістало назву Іскрівка. На правому боці Інгульця спочатку була лише дерев’яна церква, але згодом з ініціативи місцевої громади та за згодою самого царя Миколи ІІ у 1905 році розпочалось будівництво Хрестовоздвиженської церкви, що тривало близько п’яти років. До 1919 року священником Хресто-Воздвиженської церкви був отець Миколай. Місцеві жителі переказують, що преподобний володів даром зцілення людей і передбачав майбутнє, тож люди ще за життя шанували його як святого. До Іскрівки сходились з усіх навколишніх сіл, щоб послухати його мудрі проповіді, отримати зцілення. Втім у 1919 році священник був убитий більшовиками, а його тіло тричі перезахоронялось.

У вересні 2001 року з часовні біля Хресто-Воздвиженської церкви були підняті мощі отця Миколая та встановлені у Храмі. Згідно з рішенням Священного Синоду Православної церкви Російської Православної церкви протоієрея Миколая Іскрівського було представлено до лику священномученків. Є свідчення, що і нині сила, якою володів Миколай, продовжує зцілювати людей.

• Музей історії Устинівського району

• Меморіальний комплекс в смт Устинівка

• Кургани епохи бронзи та скіфської доби в селах Медвежа Балка, Завтурове, Інгульське

• Загальнодержавний ландшафтний заказник “Монастирище” (с.Завтурове, Устинівського р-ну)

І день: смт Устинівка-с.Інгульське

ІІ день: с.Інгульське-с.Завтурове

ІІІ день: с.Інгульське-смт Устинівка

Музей історії Устинівського району відкритий 10 грудня 2003 року. У музеї зібрано матеріали про заснування району, його розвиток в різні часи (колективізація, побудова соціалізму). Страшні роки голодомору та повоєнні роки.

Нині в музеї нараховується понад 400 музейних предметів.

Меморіальний комплекс присвячений рокам Великої Вітчизняної війни. До меморіального комплексу входять пам’ятний знак воїнам-землякам у вигляді скульптури жінки і суворовця у повний зріст на постаменті. Пам’ятник увічнює подвиг усіх радянських воїнів, що загинули за свободу і незалежність нашої Батьківщини в боях з фашистами.

Пам’ятник радянським танкістам – ІС -3 встановлено на честь військових частин 2-го і 3-го Українських фронтів, які визволяли Устинівський район від німецько-фашистських загарбників 13-14 березня 1944 року.

За 2 км на схід від Завтурового відвідувачі мають змогу спостерігати канонічної форми курган. В той час, коли багато курганів зрито, він дивом зберігся і контрастує з оточуючими розораними навколо землями. Позбавлений дерев та кущів, курган посеред поля нагадує високу (12-15м) степову шапку. На своїх схилах курган підняв, врятувавши від знищення, природну рослинність. На базі даного археологічного об’єкту планується в подальшому створити ботанічну пам’ятку природи "Завтуровський курган".

На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище"

Серед навколишніх відкритих степів Монастирище являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду у козацькі часи це "святе" місце не пустувало. Глухий відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей самою природою створений опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць.

Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення сабатинівської та черняхівської культури.

Серед місцевих жителів побутують безліч легенд про цю таємничу місцину. Події в них датуються серединою ХІХ ст.., періодом кріпацтва та колонізації центрально-українських земель російською імперією. Одна з них повязана з походженням назви урочища. За переказами місцевим паном Требинським на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище

Розповідають про печеру на тому острові, де сховані були давні скарби - чи то козацькі, чи то татарські. Вхід до неї десь згори на скелі прихований, а вихід знаходився під водою.

Інша легенда розповідає, що ще за кріпацтва біля острова знаходилась каторга для жінок-черниць, котрі, перебуваючи в різних православних монастирях, не втрималися перед гріхом перелюбства. Нібито через те, що то був незвичайний монастир і назвали це місце "Монастирище" з ненависті до тих черниць. В покарання за гріх, черниць змушували цілий день носити пеленою землю на вершину скелі.

Є гіпотеза походження місця ще в дохристиянські часи, в період заселення території уличами та прасловянами – антами, що використовували скелю для ізоляції жінок, які відмовились брати шлюб або здійснили гріх перелюбства. Саме цей мотив є основним у поширених на Україні легендах про Дівич-гору. Ці легенди пов"язують з язичницьким минулим слов"ян, коли вагітних жінок, або тих хто довгий час не могли завагітніти, ізолювали на певний час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де на певний час усамітнювались вагітні жінки.

Крім того, тут і нині мешкає степова гадюка-символ оберегу та плодючості у багатьох народів, у тому числі і слов"ян.

Урочище і нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, шпориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати – й- мачуха та інші.

Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини - надовго лишаються в пам’яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам’яних брил.

У цьому цінному природному комплексі дуже багаті флора і фауна. Тому в заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини. Тож усі, хто бажає, відвідайте Монастирище, щоб на власні очі переконатися у красі цього дарунка природи.

- Кременчуцьке водосховище;

- поселення доби неоліту (ІV тис. років до н.е.);

- поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.);

- поселення доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.);

- два городища чорноліської культури (VІІІ – VІІ ст. до н.е.);

- поселення та кілька курганів скіфського періоду (VІ – ІІІ ст. до н.е.);

- сарматський могильник (І – ІІ ст. н.е.);

- залишки ранньослов’янського поселення (VІ – УІІІ ст.).

Протяжність: 1 день

Схема маршруту: м. Світловодськ – с. Велика Андрусівка – м. Світловодськ

Басейн Тясмину здавна привертав увагу людей як зручне місце для поселення. Біля Великої Андрусівки та, затопленого після створення Кременчуцького водосховища, Калантаєва виявлено поселення доби неоліту (ІV тис. років до н.е.), трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.), доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.). Досліджено також два городища чорноліської культури (VІІІ – VІІ ст. до н.е.), поселення та кілька курганів скіфського періоду (VІ – ІІІ ст. до н.е.), сарматський могильник (І – ІІ ст. н.е.) та залишки ранньослов’янського поселення (VІ – VІІІ ст.).

Поселення на місці нинішнього села після багаторічного запустіння, спричиненого монголо-татарською навалою, відродилося лише в середині ХУІІ ст. На той час тут було засновано багатий зимівник запорожця Андруся.

Його мешканці займалися землеробством, скотарством і рибальством. Після того, як 1677 року стотисячна турецько-татарська армія, прямуючи до Чигирина, повністю спустошила і пограбувала Андрусівку, а її жителів забрали у полон, територія села залишилась незаселеною. Наприкінці 1732 року Андрусівка згадується вже як хутір, що входив до Кирилівської сотні Миргородського полку.

З утворенням Нової Сербії в Андрусівці побудували форпост Чонград, в якому після реорганізації Нової Сербії розмістили одну з рот Жовтого гусарського полку.

Нині значна частина цієї території, на жаль, затоплена водами Кременчуцького водосховища, тому для відвідувачів безліч таємниць так і залишаться захованими на дні Дніпра. І тим цікавіше відкривати незвідані сторінки давньої історії степового краю.

- оглядові автобусні екскурсії по населених пунктах Кіровоградської області, пов’язаних з перебування Тараса Шевченка

м.Новомиргород – с.Кам?янка – с.Каніж – с.Володимирівка – с.Грузьке – м.Кіровоград

Восени 1824 року Григорій Шевченко за наказом пана поїхав з чумацькою валкою продавати товар. Шлях, лежав з Кирилівки на Звенигродку, Умань, через села і міста Єлисаветградщини: Новомиргород, Кам?янку, Каніж, Грузівку, Єлисавет, а далі – на південь. Подробиці цієї подорожі знаходимо у повісті Т.Шевченка „Наймичка”. Чумаки проїжджали Гуляйполем (стара назва Златополя), Дев?яту роту (сучасне с.Панчеве), Грузівку (с.Грузьке), ночували у Дідовій балці...

У повісті „Наймичка” крім Єлисаветграда (м.Кіровоград) та Грузівки (с.Грузьке) згадуються й деякі інші топоніми сучасної Кіровоградщини. Саме тут пролягав один з чумацьких шляхів, яким подорожував разом із батьком малий Тарас. Географічна карта області підтверджує ідентичність ще однієї назви, згадуваної у повісті „Наймичка” – Дідова балка. Так називалась невеличка, завдовжки 10-12 км, майже невидима за кількома ставками річечка у Кіровоградському районі, яка під селом Канежем Новомиргородського району впадає у Велику Вись. Саме тут, імовірно, поблизу сучасних сіл Володимирівки або Могутнього ночували Шевченки. Тарас Шевченко мав друзів, однодумців, родичів у нашому краї ( на честь перебування поета поблизу річки Дідова Балка в с.Володимирівці Кіровоградського району встановлено пам’ятний знак).

Запрошуємо всіх бажаючих пройти шляхом подорожі юного Кобзаря та доторкнутись до “зеленої казки” Кіровоградщини.